Обставини набуття права власності за набувальною давністю

Набувальна давність  являє собою по суті засіб встановлення права власності на майно у випадках, коли особа не має іншої можливості  підтвердити виникнення права власності на  визначене майно. Ukrjurist.com.ua вже розміщував статтю про особливості  набуття права власності на майно за набувальною давністю.  У даній статті поговоримо більш детально про обставини, які необхідно довести при вирішенні спорів, повязаних з такою  категорією справ.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Це теоретичне обґрунтування виникнення права власності за набувальною давністю. На практиці ж виникає доволі багато питань з набуття права власності з вищезазначених підстав.

Спробуємо висвітлити основні з них у даній статті.

З позовом до суду про визнання права власності за набувальною давністю має право звернутися особа, яка заявляє про давність володіння протягом визначеного законом строку і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником цього майна.

Хто є відповідачем у даній категорії позовів? Можливі два варіанти: перший – відповідачем являється попередній власник або його правонаступник, другий – орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. Останній варіант у випадку, коли попередній власник майна не був і не міг бути відомим позивачу.

Право власності на майно за набувальною давністю може виникати за наявності певних юридичних фактів в сукупності, а саме за наявності таких умов: законний об’єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність. Тобто для набуття права власності на нерухоме майно перебігу строку набувальної давності недостатньо.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику (Постанова Пленуму ВССУ № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», від 07 лютого 2014 року), прийшов до висновку, що виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи, і які повинен довести позивач, є такі:

1) майно може бути об’єктом набувальної давності;

2) добросовісність володіння;

3) відкритість володіння;

4) давність володіння та його безперервність;

5) відсутність інших осіб, які претендують на це майно;

6) відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Розглянемо більш детально зазначені обставини, що мають значення для вирішення справ щодо набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Майно може бути об’єктом набувальної давності

Статтею 344 ЦК України лише приблизно визначено коло об’єктів набувальної давності – вказано на можливість набуття рухомих і нерухомих речей, включаючи земельні ділянки, транспортні засоби і цінні папери.

Але з огляду на загальні правила цивільного законодавства можна прийти до висновку, що набувальна давність не може бути застосована і не застосовується до об’єктів, виключених із цивільного обороту (відповідно до ст. 178 ЦК України). Також набувальна давність не застосовується до об’єктів, щодо яких не може бути встановлене право власності як абсолютне речове право – це, наприклад, такі об’єкти як майнові права, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація тощо.

Доволі часто виникає питання, чи можливо оформити право власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Що стосується такого об’єкту як земельна ділянка, слід враховувати наступне: набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом (абз. 2 ч.1 ст. 344 ЦК України). Таким чином, набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю має свою специфіку і регулюється спеціальним законом, яким є Земельний кодекс.

Як регулюється набуття права власності на земельну ділянку у Земельному кодексі?

Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п’ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.

Якщо проаналізувати правові норми вищевказаної статті Земельного кодексу, то можна зробити висновок, що дана стаття не передбачає жодних переваг для давнісного володільця землі, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності фактично відсилає до загального порядку набуття права власності або користування на земельну ділянку, що регулюються ст. ст. 118, 123 ЗК України.

Тобто, дотримання всіх умов набувальної давності давнісним володільцем не приводить до виникнення у нього права власності на земельну ділянку. Така особа може  лише звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність або надання в користування.

Як правило, суди обґрунтовано відмовляють у задоволенні позовів про визнання права власності на земельну ділянку за набувальн6ою давністю.

Добросовісність володіння

Поняття «добросовісність володіння» як ознака набувальної давності відзначається мабуть, найбільшою складністю. І при аналізі судової практики вбачається, що найбільша кількість відмов у позовах про набуття права власності за набувальною давністю пов’язана з відсутністю добросовісності володіння.

Добросовісність володіння передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном. При вирішенні справ має значення факт добросовісності позивача саме на момент отримання ним майна. Крім того, позивач повинен бути впевнений у тому, що він отримав спірне майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Заволодіння не повинно бути неправомірним. Володіння, що виникло в результаті злочину (здійснене шляхом викрадення, шахрайства, грабунку тощо), не може вважатися добросовісним.

Відкритість та безперервність володіння

Що означає у даному контексті відкритість володіння? Це означає, що позивач не приховував факт володіння спірним майном, воно було очевидним для усіх третіх осіб. Але, звертаємо увагу, позивач не зобов’язаний інформувати будь-кого спеціально про своє володіння цим майном.

При цьому, вжиття звичайних заходів щодо охорони майна не свідчить про те, що володілець його приховував, вжиття таких заходів не є порушенням відкритості володіння майном.

Безперервність володіння означає, що таке володіння не переривалось протягом усього строку набувальної давності. При цьому, набувальна давність не переривається у разі втрати майна давнісним володільцем не із своєї волі та повернення цього майна протягом року (або пред’явлення позову про витребування майна протягом року).

Також не переривається набувальна давність у випадку, якщо позивач є правонаступником (спадкоємцем), оскільки у цьому разі він може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого майном володіла особа, чиїм правонаступником (спадкоємцем) він є.

Володіння без правової підстави

Особа, яка заявляє позов про набуття у власність майна за набувальною давністю, має володіти цим майном без правової підстави.

Володіння без правової підстави – це фактичне володіння майном, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння майном.

Особа, яка володіє майном за волею власника, не може заявляти позов про визнання права власності за набувальною давністю. Наявність у особи певної правової підстави для володіння майном (наприклад, договору оренди, найму, зберігання тощо) виключає можливість набуття права власності на майно за набувальною давністю.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>