Умови набуття права власності за набувальною давністю

Питання набуття права власності за набувальною давністю є порівняно новим у цивільних правовідносинах нашої країни, тому викликає багато запитань і потребує роз’яснень. Сьогодні на сайті Ukrjurist.com.ua стаття про особливості набуття особою права власності на майно за набувальною давністю, а саме: про сукупність умов, за наявності яких воно можливе.

Спочатку звернемося до визначення самого терміну цього поняття – набуття права власності на майно за набувальною давністю, як воно зазначене у Цивільному кодексі.
Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном — протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо іншого не встановлено ЦК (ч.1 ст.344).
Поняття набувальної давності як правовий інститут визначає один із первинних способів виникнення права власності. Це означає, що набувальна давність – такий спосіб, коли право власності на майно виникає вперше або воно не залежить від права попереднього власника на це майно. Право власності за набувальною давністю ґрунтується не на попередній власності та на відносинах правонаступництва, воно ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у Цивільному кодексі України – у ч. 1 ст. 344.

На характеристиці цих обставин та їх сукупності ми зупинимося детальніше. По-перше, ми їх перечислимо. Таким чином, обставини, сукупність яких необхідна для виникнення права власності на майно за набувальною давністю:

- наявність суб’єкта, здатного набути у власність певний об’єкт;
— законність об’єкта володіння;
— добросовісність заволодіння чужим майном;
— відкритість володіння;
— безперервність володіння;
— сплив установлених строків володіння;
— відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для того, щоб відбулося набуття особою права власності за набувальною давністю, необхідна наявність всіх вищевказаних умов у сукупності. Зрозуміло, що відсутність будь-якої з цих умов виключає можливість набуття права власності на майно за набувальною давністю.

По-друге, ми зупинимося на аналізі окремих умов, які являються підставами для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України.

Що означає у даному випадку добросовісність? Як одна із загальних засад цивільного судочинства добросовісність означає фактичну чесність суб’єкта у поведінці, прагнення сумлінно захистити свої права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Якщо вирішується спір, то має значення факт добросовісності особи саме на момент заволодіння майном. Тобто потрібно брати до уваги той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом. Поняття добросовісності заявника можна сформулювати наступним чином – володілець майна в момент його заволодіння не знає ( і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, він повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Важливо звернути увагу на такий правовий аспект заволодіння майном, який унеможливлює набуття права власності за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Такий договір виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже в цьому разі володілець володіє майном не як власник.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Добросовісність заволодіння майном являється безумовною умовою набуття права власності за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може набути права власності на це майно за набувальною давністю, оскільки відсутня добросовісність заволодіння майном. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного суду України від 14.05.2019р. у справі №910/17274/17.

Для набуття права власності за набувальною давністю особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об’єкт давнісного володіння повинен мати власника, або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об’єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Зупинимося більш детально на такій умові набуття права власності за набувальною давністю як відкритість. Що означає ця умова? Це означає, що володілець володіє річчю відкрито, не вчиняє будь-яких дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому, зверніть увагу, від володільця не вимагається будь-яких спеціальних дій, тобто володілець не зобов’язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з майном так само, як поводився б з ним власник.

Ще одна із умов набуття права власності за набувальною давністю – відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Тобто закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття на відповідний вид майна. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Висновок – набуття особою права власності на майно за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вищезазначених умов у сукупності. Таким чином, відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним майном, на яке він претендує за набувальною давністю, звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>