Визнання договорів недійсними

визнання_договорів_недійсними_vyznannja_dogovoriv_nedijsnymi

Питання про визнання договорів недійсними досить складне і має багато нюансів, на які необхідно звернути увагу. Ukrjurist.com.ua сьогодні пропонує вам оглядову статтю на дану тему, у якій розповідає про основні моменти визнання договорів недійсними.

При вирішенні питання щодо недійсності догворів необхідно звернути, перш за все, увагу на те, що згідно із ст. ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст договору не може суперечити Цивільному кодексу України, законам України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також моральним засадам суспільства.
Зміст договору також не повинен суперечити положенням інших нормативно-правових актів, які були прийняті відповідно до Конституції України.
Що стосується дії закону у часі, то відповідність чи невідповідність договору вимогам законодавства оцінюється відповідно до норм законодавства, діючого на момент укладення договору.

Нікчемні та оспорювані договори

Недійсні договори розмежовуються у відповідності зі статтею 215 Цивільного кодексу України на нікчемні догвори та оспорювані договори. Нікчемні договори – це договори, недійсність яких встановлена законом (як-то: ч.1 ст. 219 ЦК, ч.1 ст. 225 ЦК). Оспорювані договори – договори, недійсність яких прямо не встановлена нормами закону, але одна із сторін договору або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, що визначені нормами законодавства (ч. 2 ст. 222 ЦК, ч. 2 ст. 223 ЦК, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо).
Виходячи з вищезазначеного, нікчемний договор є недійсним через невідповідність його нормам закону і не потребує визнання його недійсним у судовому порядку. Оспорюваний договор може бути визнаний недійсним лише шляхом винесення судового рішення.
У першому випадку суд розглядає справу за позовом – про застосування наслідків недійсності нікчемного договору, у другому випадку необхідно звернутися до суду з позовними вимогами – про визнання оспорюваного договору недійсним і застосування наслідків його недійсності.
Може бути заявлена у судовому порядку і вимога про встановлення нікчемності договору, але тільки в разі наявності відповідного спору. Зазначена позовна вимога може пред’являтися окремо, без вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного договору.
Позовна вимога про застосування наслідків недійсності договору може бути заявлена як одночасно з позовом про визнання оспорюваного договору недійсним, так і у окремому позові за наявності судового рішення про визнання договору недійсним. При цьому необхідно враховувати, що наслідком визнання договору недійсним не може бути вимога про його розірвання, оскільки такі вимоги являються взаємовиключними.
Якщо ж виникла ситуація, що позивач посилається на нікчемність договору для обґрунтування іншої позовної вимоги, суд у такому разі не може посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності договору, а повинен дати відповідну оцінку доводам позивача.
Необхідно звернути увагу й на те, що позовні вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також позовні вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного договору може бути заявлена як однією зі сторін договору, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено укладенням такого договору.

Підстави визнання договорів недійсними

Договор може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених нормами законодавства, та із застосуванням наслідків недійсності договору, що визначені нормами законодавства.
При винесенні судового рішення необхідно враховувати той факт, що виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з договору, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання договору недійсним недійсним. У ситуації, якщо договор ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).
Підставою недійсності договору згідно ч. 1 ст. 215 ЦК є недодержання стороною або сторонами вимог, встановлених ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення договору. Не може бути визнаний недійсним договор, який не вчинено.
У зв’язку з цим необхідно звернути особливу увагу на момент вчинення договору (статті 205–210, 640 ЦК тощо).
Зокрема, не являються укладеними договори, у яких відсутні встановлені нормами законодавства умови, що є необхідними для їх укладення (наприклад, відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не передано майно, якщо відповідно до закону для вчинення договору потрібна його передача). У відповідності із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу не є вчиненим також договор у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо договор підлягає такій реєстрації.
Якщо буде встановлено такі обставини, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним. До договору, який не вчинено, не може бути застосовані наслідки недійсності договору.
Зверніть увагу – позовні вимоги про визнання договору неукладеним не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, які передбачені нормами закону. Суди відмовляють у задоволенні таких позовних вимог.

Реституція може бути застосована лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано у судовому порядку недійсним. Позовні вимоги про повернення майна, переданого на виконання недійсного договору, за правилами реституції можуть бути пред’явлені лише стороні недійсного договору.
Повернення майна за правилами реституції не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного договору, яке вже було відчужене третій особі. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги власників майна про визнання недійсними наступних договорів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного договору.
Способом захисту цивільного права у такому разі може бути подання віндикаційного позову про витребування майна від особи, яка не є стороною недійсного договору, з підстав, які передбачені ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.
При цьому треба пам’ятати, що добросовісність набувача майна презюмується (ч. 5 ст. 12 ЦК України). І тільки якщо у судовому порядку буде встановлено, що набувач спірного майна знав або міг знати про наявність перешкод до укладення договору, це може свідчити про недобросовісність набувача майна і є підставою для задоволення позовних вимог про витребування у нього спірного майна.

Порушення вимог закону щодо укладення договору в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено нормами законодавства, як-то: ст. ст. 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 Цивільного кодексу України тощо.
З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору нікчемними є тільки договори, які відповідно до вимог чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню.
При розгляді таких справ у судовому порядку необхідно з’ясувати наступні моменти: чи підлягає оспорюваний договір обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому цей договір не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона договору ухилилася від його посвідчення та чи втрачена можливість нотаріального посвідчення, а також чи немає інших підстав нікчемності договору.
Вимоги про визнання недійсним договору, який було вчинено малолітньою особою, неповнолітньою особою або осбою, цивільна дієздатність якої обмежена, можуть бути заявлені до суду як батьками, опікуном чи піклувальником, а також бабою і дідом, також заінтересованою особою, самою неповнолітньою особою або особою, цивільна дієздатність якої обмежена.
Підстави визнання договорів недійсними, зазначені у ст. 225 ЦК України, поширюються на ситуації, коли фізичну особу не було визнано недієздатною, але у момент вчинення договору фізична особа перебувала в стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Щоб встановити наявність зазначеного стану на момент укладення договору, ухвалою суду призначається проведення судово-психіатричної експертизи за клопотанням хоча б однієї зі сторін судової справи. Судове рішення виноситься з урахуванням як висновку призначеної судово-психіатричної експертизи, так і з урахуванням інших доказів по справі.
Договір, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), є оспорюваним (ст. 227 ЦК України).
Перелік правочинів, що є нікчемними внаслідок того, що порушують публічний порядок, зазначений у статті 228 Цивільного кодексу України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Наслідки вчинення нікчемного правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами, передбаченими статтею 216 ЦК.
Договір, який був вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
При цьому важливо пам’ятати, що обставини, щодо яких помилилася сторона договору, мають існувати саме на момент укладення договору. Позивач на підтвердження своїх вимог про визнання договору недійсним під впливом помилки повинен довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що помилка має істотне значення.
Помилка, яка виникла внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін договору, не є підставою для визнання договору недійсним.
Договір визнається вчиненим під впливом обману, якщо одна сторона ввела іншу сторону договору в оману щодо обставин, які впливають на вчинення договору. Відмінність обману від помилки заключається у тому, що ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін договору.
При вирішенні судових спорів про визнання недійсним договору, що був вчинений особою під впливом насильства, необхідно приймати до уваги, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов’язково злочинних діях. При цьому насильницькі дії можуть бути вчинені як стороною договору, так і іншою особою — як щодо іншої сторонни оспорюваного договору, так і щодо членів її сім’ї, родичів або їх майна.
Також треба враховувати, що факт насильства не обов’язково має бути встановлений вироком суду у кримінальній справі.
Для визнання договору недійсним у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони договору з другою стороною (ст. 232 ЦК України), необхідно обовязково встановити умисел в діях представника сторони, тобто представник усвідомлює, що вчиняє договір всупереч інтересам довірителя. Також представник сторони договору бажає (або свідомо допускає) настання несприятливих наслідків для довірителя. При цьому неважливо, чи одержав представник яку-небудь вигоду від здійснення договору, чи договір був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Договір може бути визнаний у судовому порядку недійсним на підставі, що зазначена у статті 233 ЦК України, якщо договір було вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона договору скористалася. Які обставини вважаються у такому випадку тяжкими? Такими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий договір.
Особа, яка оскаржує договір, у цьому випадку має довести, що за відсутності вказаної тяжкої обставини договір не було б вчинено взагалі або було б вчинено не на таких умовах.
Для того, щоб оспорюваний договір визнати фіктивним, необхідно встановити наявність умислу всіх сторін договору.
Слід зазначити, що саме по собі невиконання договору сторонами не означає, що було укладено фіктивний договір. У разі якщо на виконання договору було передано майно, такий договір не може бути кваліфікований як фіктивний.
Необхідно розрізняти удаваний договір і фіктивний договір. За удаваним договором сторони умисно оформляють один договір, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини ніж ті, що випливають зі змісту договору. У цьому і є відмінність від фіктивного договору — за удаваним договором права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що передбачені укладеним договором.

Позовні заяви про визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (ст. 114 ЦПК України). За цим же правилом повинні пред’являтися також позовні вимоги про визнання недійсними договорів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (наприклад, позови щодо інвестиційних договорів про будівництво нерухомого майна, договорів про участь у фонді фінансування будівництва тощо).
Необхідно також враховувати особливості перебігу позовної давності щодо вимог про визнання договорів недійсними, у цьому випадку позовна давність обчислюється не з моменту укладення договору, а від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка це право порушила. Зверніть увагу, що Цивільним кодексом України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов’язаних з визнанням договорів недійсними: ч. 2 ст. 261 ЦК України – перебіг позовної давності про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства; ч. 3 ст. 261 ЦК України – перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Якщо заявляється позовна вимога про визнання договору недійсним без застосування наслідків недійсності договору, судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного або нікчемного договору судовий збір сплачується залежно від вартості майна, щодо якого заявляються позовні вимоги.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>