Закони України про захист прав споживачів

закони_України_про_захист_прав_споживачів_zakony_Ukrainy_pro_zaxyst_prav_spozhhyvachivДотримання правил юрисдикції

Законом від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі — Закон № 1023-XII) регулюються відносини, які виникають між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками, продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. При цьому слід враховувати, що вказаний Закон регулює подібні відносини, незалежно від форм власності виробників, продавців, виконавців. Цей Закон визначає права споживачів, а також встановлює механізм їх захисту.
Хто такий споживач згідно законодавства? У відповідності до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач — це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.
Тобто, якщо ви придбавали товар та замовляли або використовували послуги для особистих потреб (не для здійснення підприємницької діяльності), ви однозначно являєтесь споживачем і вас захищає Закон України «Про захист прав споживачів».
Враховуючи вищевикладене, за судовим захистом своїх прав як споживача ви маєте право звертатися до судів загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження.

Дотримання правил підсудності

Що стосується територіальної підсудності, то потрібно враховувати, що згідно ч. 5 ст. 110 ЦПК споживачу надано право на свій розсуд пред’являти позов про захист прав споживачів:
— за місцезнаходженням відповідача,
— за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача
— за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Але є і виняток з вказаних правил предявлення позову — якщо ваш позов підпадає під регулювання правила виключної підсудності, то позов повинен бути предявлений за виключною підсудністю.
За правилами виключної підсудності (ст. 114 Цивільного процесуального кодексу України) позови, що виникають з приводу нерухомого майна пред’являються виключно за місцезнаходженням майна або основної його частини, а позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти — за місцезнаходженням перевізника.

Суб’єкти правовідносин у справах за позовами про захист прав споживача

Якщо громадянин фактично використовував придбаний або замовлений товар у здійсненні підприємницької діяльності, то на його правовідносини з продавцем (виробником) дія Закону «Про захист прав споживачів» відповідно не поширюється.
Тому, якщо ви вирішуєте питання про можливість застосування до правовідносин Закону «Про захист прав споживачів», необхідно перш за все з’ясувати, для яких цілей використовується придбаний товар, а саме: для особистих потреб фізичної особи чи використання продукції пов’язане із здійсненням підприємницької діяльністю фізичної особи.
На відносини, у яких виробником чи продавцем товарів, а також виконавцем робіт і надавачем послуг є громадянин, який не являється підприємцем, а також на випадки, де набувачем товарів, користувачем послуг є підприємства, установи, організації — дія Закону «Про захист прав споживачів» не поширюється.

Докази

При вирішенні судових спорів про захист прав споживачів слід ураховувати особливість таких спорів у відношенні доказування — тягар доказування обставин, що звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання лежить на продавцеві (виробнику).
До фактів, які підлягають доказуванню у судових спорах про захист прав споживачів, перш за все, слід віднести такі факти: чи дійсно мало місце придбання продукції (або замовлення послуги); чи надавалась інформація про товар (послугу) і яка саме це була інформація; чи мало місце використання товару і для яких потреб — особистих чи для підприємницької діяльності; чи мало місце заподіяння шкоди.
Факт придбання, замовлення товарів (послуг) у звичайний спосіб може бути підтверджений розрахунковим документом, а саме: квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном та ін. (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів»); письмовим договором; стосовно товару, на який встановлено гарантійний строк таким доказом може бути технічний паспорт чи інший документ, що замінює технічний паспорт, з відміткою про дату здійснення продажу (п. 11 ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів»).
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вказано, що вимоги можуть заявляти споживачі, які мають на товари квитанцію, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ. Але зверніть увагу, у цій же Постанові розяснено, що втрата вказаних документів, а також неодержання їх при здійсненні придбання товару чи неможливість відновлення таких документів не позбавляє споживача права і можливості доводити факт купівлі-продажу з допомогою показань свідків.
Тягар доказування факту придбання, замовлення товарів або послуг у судових спорах відповідно покладається на споживача.
Згідно із Законом «Про захист прав споживачів» укладення договору на відстані здійснюється за допомогою засобів дистанційного зв’язку: телекомунікаційних мереж, поштового зв’язку, телебачення, інформаційних мереж, зокрема мережі Інтернет (статті 1, 13 цього Закону).
Закон «Про захист прав споживачів» регулює ситуацію, коли під час гарантійного строку виникає необхідність визначити причини втрати якості продукції, наступним чином — продавець (виконавець, виробник) зобов’язаний провести експертизу продукції, і проводиться ця експертиза проводиться за рахунок останнього.
Враховуючи вищевикладене, логічно припустити, що продавець має бути зацікавлений у проведенні експертизи.
Але на практиці у більшості випадків продавці (виконавці, виробники) товарів відповідають відмовою на вимоги споживачів, які передбачені ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів», у разі, якщо протягом встановленого гарантійного строку виявлено недолікі придбаного товару. Основною підставою для такої відмови зі сторони продавців є посилання ними на порушення правил користування товару споживачем чи зберігання ним товару.
Нерідко зустрічаються випадки, коли замість висновку експерта продавець надає висновок сервісного центру, що здійснює гарантійне обслуговування товару і навіть перебуває у договірних відносинах із продавцем чи виробником товару. Такі факти суперечать суті експертизи, яка повинна здійснюватись на принципах законності, незалежності, об’єктивності та повноти дослідження (ст. 3 Закону від 25 лютого 1994 р. № 4038-XII «Про судову експертизу»).
Для повного захисту своїх прав споживачу слід мати на увазі, що в якості експерта може залучатися лише особа, яка відповідає вимогам, що встановлені статтями 10, 11 Закону «Про судову експертизу», і за умови, що ця особа внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.
Закон «Про захист прав споживачів» містить у собі значно більше гарантій прав споживачів порівняно з Цивільним Кодексом України та іншими спеціальними законами.
Так, у Законі визначені, наприклад, додаткові підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача (ст. 18); установлена пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги) за кожен день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором. Коли ж вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець повинен сплатити споживачеві неустойку в розмірі 3% загальної вартості зробленого замовлення (ч. 5 ст. 10 Закону «Про захист прав споживачів»).
Але, виходячи з того, що деякі види правовідносин з участю споживачів також врегульовано й спеціальними законами України (наприклад, перевезення, страхування, житлово-комунальні послуги, фінансові послуги тощо), Закон «Про захист прав споживачів» у такому разі застосовується в частині, що не врегульована спеціальним законом.
Також зверніть увагу на те, що даний Закон не застосовується до відносин, які виникають у звязку із вчиненням нотаріальних дій нотаріусом, а також до відносин із надання професійної допомоги адвокатами.

Неналежна якість товару

Неналежна якість продукції передбачає наявність у ній недоліків.
Закон України «Про захист прав споживачів» у ст. 8 розмежував товари неналежної якості на слідуючі категорії:
— товари, що мають недоліки;
— товари, що мають істотні недоліки;
— фальсифіковані товари.
Відповідно до норм законодавства (ст. 1 Закону № 1023-XII), недолік — це будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред’являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).
Істотний недолік товару — якщо через недолік неможливе чи недопустиме використання товару відповідно до його цільового призначення, виник він із вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення був виявлений знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з таких ознак: взагалі не може бути усунутий; його усунення потребує понад 14 календарних днів; робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором.
Фальсифікованим являється товар, коли продукція виготовлена з порушенням технології або неправомірним використанням знака для товарів і послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а також неправомірним відтворенням товару іншої особи.
Якщо споживач виявив протягом гарантійного строку недоліки у порядку та в строки, що встановлені законодавством України, він має право вимагати наступне:
— пропорційне зменшення ціни;
— безоплатне усунення недоліків товару в розумний строк;
— відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
Якщо ж склалася ситуація, коли протягом установленого гарантійного строку було виявлено істотний недолік, який виник з вини виробника товару (або продавця чи виконавця), і цей істотний недолік підтверджений за необхідності висновком експертизи, то споживач має право вимагати від продавця або виробника за своїм вибором здійснення наступних дій:
— розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
— заміни товару на такий же або аналогічний, із числа наявних у продавця (виробника), товар.

Розірвання договору

У Законі «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача вимагати розірвання договору у наступних випадках:
— у разі виявлення протягом установленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач має право на розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми (п. 1 абз. 2 ч. 1 ст. 8 );
— за наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ч. 4 ст. 10 );
— у разі коли надання недоступної, недостовірної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків (ч. 7 ст. 15).
Як провадяться розрахунки зі споживачем при розірванні договору у разі підвищення ціни на товар? Питання досить актуальне, регулюється воно чинним законодавством наступним чином: розрахунки зі споживачем при розірванні договору у разі підвищення ціни на товар провадяться, виходячи з його вартості на час пред’явлення відповідної вимоги. В разі зниження ціни на товар — виходячи з вартості товару на час купівлі. Гроші, сплачені за товар, необхідно повернути споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору — в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше, ніж у строк на протязі семи днів (ч. 7 ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів»).

Визнання договору недійсним

Зміст правочину згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК не може суперечити актам цивільного законодавства, а також не може суперечити моральним засадам суспільства.
У статтях 18 і 19 Закону «Про захист прав споживачів» законодавець передбачив підстави для визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.
Часть 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» визначає перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами, але треба розуміти, що цей перелік не є вичерпним.
Поняття «нечесна підприємницька практика» означає будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною (п. 2 ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 19 вказаного Закону).
Наприклад, підприємницька практика може визначатись як така, що вводить в оману, якщо під час придбання продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Закони України про захист прав споживачів: Один комментарий

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>